Лисичка, 46 - 25 марта 2008 00:38

[B][COLOR=darkblue][SIZE=+1]Біль[/SIZE].[/COLOR]
Звідки він береться цей душевний біль? Яка його природа? Хто знає?
Я багато думала з цього приводу. І здається мені, що ми самі є причиною наших страждань і душевного болю.
Коли нам болить? Болить, коли нас не кохають, коли не розуміють, коли не розділять наших вподобань, коли не приділяють увагу, коли не поруч, коли не з нами…коли... коли…коли…
У кожної людини свій набір цих «коли».
Але що цікаве, що всюди тут фігурує наше Я. До нас не так ставляться, як ми очікуємо, не виправдовуються наші сподівання. Але… Але хто нам винен, що ми на щось очікуємо? Наші сподівання - це наші власні проблеми. І навіщо звинувачувати когось в тому, що нам болить? Це не справедливо.
Душевна біль дає ознаки і на фізичному плані – болить серце, підвищується тиск, нічого не хочеться робити … Він так міцно тримається за людину цей біль, глибоко уходячи в тіло, пронизуючі його до самого коріння, до кожної клітини. Але якщо разом з душею, болить тіло, то, можливо, якщо визволити від болю тіло, то і душевний біль відступить? Думаю, що в цьому щось є. Багато разів я помічала, що розпрямивши плечі, посміхнувшись, навіть через силу, ти починаєш зовсім по іншому себе відчувати. Життя повертається! А якщо вигукнути щось радісне, потанцювати, поплавати, просто обійнятись, відчували як все навкруги міняється?
Я вмію справлятися з болем, будь-яким.
Та річ не в тому, треба вміти не справлятися з ним, не переживати його, а не допускати біль у серце. Я ще не вмію цього робити.
Я тільки вчуся… На власному досвіді… [/B]

• 
• 
•